1 жовтня 2026 року Національна комісія зі стандартів державної мови ухвалила рішення № 279 і затвердила стандарт «Термінологія безбар’єрності». Він чинний з 2 жовтня 2026 року.
Стандарт упорядковує терміни й визначення у сфері безбар’єрності. Його мета — щоб в офіційному спілкуванні, документах, освіті, науці та публічній комунікації ці слова вживали однаково. Він діє в усіх сферах суспільного життя, тож і в закладах освіти.
Що таке безбар’єрність
Безбар’єрність — це така організація життєвого простору людини або спільноти людей, яка спирається на рівність, доступність, залучальність, взаємоповагу та визнання різноманіття їхніх потреб. Вона спрямована на те, щоб усувати бар’єри і не допускати їх появи.
Безбар’єрне мовлення означає культуру коректного спілкування на основі поваги та людиноцентричності. Ми добираємо слова й речення так, щоб вони не стигматизували, не дискримінували і не відтворювали стереотипів та упереджень.
Чотири принципи безбар’єрної мови
- Точність. Слова мають коректно й однозначно описувати людину, явище чи послугу.
- Нейтральність. Не вживаємо емоційно забарвлених, оцінних чи стигматизувальних характеристик.
- Недискримінація. Уникаємо протиставлень на зразок «норма — відхилення».
- Повага до людської гідності. Не ототожнюємо людину з її діагнозом, статусом чи життєвими обставинами.
Як говорити коректно
- Замість «інвалід», «людина з особливими потребами» чи «людина з обмеженими можливостями» кажемо «людина з інвалідністю».
- Замість «візочник» кажемо «людина, яка пересувається на кріслі колісному».
- Замість «інвалідний візок» кажемо «крісло колісне».
- Замість «людина похилого віку» чи «літня людина» кажемо «людина старшого віку».
- Замість «неблагополучна сім’я» чи «уразливі групи» кажемо «сім’я (людина), яка перебуває у складних життєвих обставинах».
- Замість «неповна сім’я» кажемо «сім’я, у якій дитину виховує один із батьків».
- Замість «нормотипові», «ненормотипові» чи «особливі діти» кажемо «діти з інвалідністю» та «діти без інвалідності».
- Замість «сирота» чи «інтернатська дитина» кажемо «дитина, позбавлена батьківського піклування».
- Замість «корекційний педагог» кажемо «спеціальний педагог».
- Замість «категорії населення» кажемо «суспільні групи».
Термін «діти з особливими освітніми потребами» варто вживати лише тоді, коли йдеться про освіту, організацію освітнього процесу та освітню підтримку.
Для закладів професійної освіти стандарт пропонує термін «учень, який потребує підтримки в навчанні». Це людина, яка здобуває загальну середню чи професійну освіту і через наявні бар’єри потребує розумного пристосування чи індивідуально визначеної підтримки.
«Людина» чи «особа»?
У людиноцентричній комунікації краще вживати слово «людина»: воно звучить природніше й підкреслює гідність. Слово «особа» доречне переважно як юридична категорія, тобто для позначення суб’єкта правовідносин.
Варто пам’ятати, що стандарт не замінює тексту чинних законів. Якщо ви посилаєтеся на нормативно-правовий акт, офіційні назви статусів з нього можна залишати без змін. Термінологію в самих законах змінюють лише в порядку, який встановлює законодавство.
Документи
Повний текст стандарту: https://drive.google.com/file/d/1nXt5XDlwxJFEgZCI6bQd9ar2msDr4t-n/view
Просимо педагогічних працівників, студентів та батьків ознайомитися зі стандартом і вживати його терміни в щоденному спілкуванні. Безбар’єрність починається зі слів.