«Вдихнути в юну істоту душу громадянина – значить, передати не тільки радість, захоплення, гордість за все те, що становить собою наші святині, а й сердечний біль, тривогу, турботу за долю цих святинь – свободу і незалежність, честь і велич, багатство і славу нашої улюбленої Вітчизни.»
В. Сухомлинський
День незалежності України – державне свято України, яке відзначається щорічно 24 серпня на честь прийняття Верховною радою УРСР «Акта проголошення незалежності України».
Акт незалежності України та створення самостійної держави – України. Цей історичний документ виражає волю українського народу, його право на самовизначення, передбачене ООН та іншими міжнародно-правовими документами, і продовжує тисячолітню традицію державотворення в Україні, стверджуючи, що територія України є неподільною, що на цій території мають чинність виключно Конституція і Закони України.
Наш народ ішов до цього свята через утиски, в’язниці і сибіри, йшов довго, упродовж усієї історії її незалежності – від часів Київської Русі до наших днів.
На цьому шляху загинула незліченна кількість кращих синів і дочок України, які відстоювали її незалежність. Найтяжчим гріхом українців вважалося ….любити свою землю.
Україна – одна з найбільших європейських держав, її площа складає 604 тис. квадратних кілометрів. На території проживає понад 110 національностей. Чисельність населення України становить близько 43 мільйонів чоловік.
Ми пам’ятаємо, що рідне слово було втоптане в землю, його висміював і забував зденаціоналізований обиватель. В умовах незалежності нашої держави українська мова, хоч не без труднощів, поступово посідає гідне місце в суспільстві.
У Декларації про державний суверенітет України зазначається, що Україна забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій. Водночас право на національно-культурний розвиток гарантується представниками усіх національностей, які проживають на території нашої держави.
Тяжко згадувати, але навіть Шевченка ми могли читати лише такого, якого нам підносила імперсько-тоталітарна цензура, що перетворила поета-пророка у кровожерного революціонера. Сьогодні наш національний геній розкривається нам сповна і кожним своїм словом будить, вчить, застерігає.
Вистраждавши, виборовши собі волю, Україна має тепер державні символи: герб, прапор і гімн, які уособлюють її історію, її сутність.
В основу сучасного герба нашої держави покладено стародавній золотий тризуб на синьому тлі. В історичні літературі тризуб зустрічається як знак державності, християнська церковна емблема, геометричний орнамент, трисвічник, схематичне зображення лука зі стрілою, символ блискавиці, влади над трьома світами, емблема, літера. Вчені дійшли висновку, що поява тризуба на Україні пов’язана з дохристиянським культом Сонця – Вогню. Він графічно передав силу – синівське начало.
Тризуб зображають золотим або жовтим на синьому тлі. Жовто-золотий – це колір небесних світил, сонячного проміння, без якого неможливе життя. Традиція поєднання жовтого і блакитного має на наших землях глибоке історичне коріння. Це поєднання ми бачимо на багатьох гербах козацької старшини, на козацьких прапорах і відзнаках. Так, гетьман Данило Апостол мав відзнаку у вигляді щита, голубе поле якого прикрашали золоті зірки. Богунів герб теж мав подібний вигляд: щит, на голубому тлі якого зображені золота підкова і золотий кавалерський хрест. Тризуб протягом кількох століть був поширений у всіх князівствах Київської Русі. Під час археологічних розкопок цей символ зустрічали на цеглі і камені церков, замків, палаців, на зброї, посуді, перстнях.
Тризуб був символом влади за часів князювання Володимира Великого. Через багато століть боротьби і гніту після проголошення акта соборності України 22 січня 1919 року державним Гербом став золотий тризуб на синьому тлі.
Нині національний прапор України має синій і жовтий кольори. Жовтий – це колір пшеничної ниви, хліба, зерна, золотого сонця, без якого не дозрів би хліб; синій – колір чистого мирного неба. Отож наш стяг – ніби пшениця у степах під голубим склепінням неба. Він втілює віковічне прагнення до миру, праці, краси та багатства рідної землі. Синьо-жовте знамено не майоріло над Україною 73 роки від часу Української Народної Республіки.
В основу сучасного Державного Гімну покладено мелодію композитора М. Вербицького «Ще не вмерла Україна». Спочатку це був вірш Чубинського, покладений на музику сербської пісні. Його сприймали як інтернаціональний гімн. Він звучав по всій Україні. У 1864 році гімн Чубинського було виконано на відкритті українського театру в концертному залі Народного дому у Львові. А з весни 1918 року на мелодію Вербицького вже лунав гімн Української Народної Республіки. З’явилися й інші патріотичні пісні, які виконували роль гімну, – «Заповіт» (муз. Г. Гладкого на слова Т.Шевченка), «Вічний революціонер» («Гімн» на слова І.Франка), але саме пісня Чубинського – Вербицького змогла об’єднати навколо себе патріотів, одержимих єдиною метою – побудови соборної незалежної України.
У кожного народу є свої улюблені речі, дерева, рослини. Верба, калина, барвінок – невіддільні атрибути українського народу. Верба – символ краси, неперервності життя, вона дуже живуча. З давніх–давен в Україні вербу вважали святим деревом. Калина – дерево українського роду. Вона пов’язується з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця, Зорі. А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущості роду. Ось тому на весільних дівочих і навіть парубочих сорочках, на рушниках вишивалися кетяги калини.
Калина – це й символ кохання, краси, щастя. Навесні калиновий кущ вкривається білим цвітом і стоїть, як наречена, у білому вбранні, а восени палахкотить гронами червоних плодів. Калиною уквітчують весільний коровай, оселю, нею лікуються. Народ склав про цю рослину багато легенд, пісень.
Улюбленою декоративною рослиною українців був барвінок. Листя барвінку залишається зеленим і морозною зимою, і спекотним літом. Нерідко називають його ще «зеленкою». Вважалося, що хто посадить у себе на подвір’ї барвінок, той обов’язково дочекається щастя. У барвінкові прихована могутня цілюща сила, яка перемагає тяжкі недуги. За це люди подарували барвінкові свою любов.
У народі говорилося: «Дім без рушників, як сім’я без дітей». Рушники – сировинні обереги дому. Вони супроводжували людину від народження і до смерті. На рушниках люди записували свою долю, вишиваючи їх різними способами і кольорами.
Рушники були своєрідною візиткою оселі, а відтак і господині та її дочок. У кожний рушник, як і вишивану сорочку, вкладалося багато дівочих мрій про одруження, щасливе сімейне життя. Рушник пройшов крізь віки. Його образ відтворено в народних піснях, прислів’ях, загадках, легендах, у творах письменників. Рушник і нині символізує чистоту почуттів, глибину любові до своїх дітей, до народу. Нехай символ рушника завжди буде з вами, хай на ваших життєвих дорогах-рушниках будуть тільки світлі, радісні кольори і не буде чорних – журби і печалі.
Отож не дивно, що найкращою з-поміж пісень А. Малишка, яким судилося довге життя, стала «Пісня про рушник». Ми сприймаємо цю пісню, як символ материнської любові.
У боротьбі за незалежність України ми передовсім зобов’язані українському козацтву. Очолювали його гетьмани і старшини. Сьогодні у генах українського народу відроджується козацька слава, дух лицарства.
Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина мала славні періоди історії, справді легендарних героїв, мужньо пережила найважчі випробування і не скорилася. Ми можемо пишатися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких та далеких сусідів. Козацтво жило за високими законами честі. Навіть настромлені за ребра козаки на польсько-шляхетських і петровсько-меншиковських палях, на турецьких залізних гаках вмирали з іменем «Україна» на устах, ніжно називаючи її ненькою.
Немає на світі кращого неба, ніж небо України, немає кращої землі, ніж наша Україна.